ІСТОРІЯ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22 вересня 1937 року на карті України з’явилася нова адміністративно-територіальна одиниця – Миколаївська область.
На площі 24.6 тисячі квадратних кілометрів у басейні нижньої течії Південного Бугу розкинулися землі сучасної області, простягнувшись з півночі на південь на 194 км, з заходу на схід – на 204 км. Територія Миколаївщини становить 4.1 відсотка площі України. На півночі область межує з Кіровоградською, на сході та північному сході – з Дніпропетровською, на південному сході – з Херсонською, на заході – з Одеською областями. На півдні її територія займає кількасот кілометрів берегової лінії Чорного моря та його лиманів. Глибоко в суходіл врізаються Дніпровсько-Бузький, Бережанський, Тилігульский, Бузький лимани, які створюють плетиво водяних плес.Події кінця ХVIII - початку XIX ст.Події кінця ХVIII - початку XIX ст.
Освоєння території сучасної Миколаївщини почалося у період пізнього палеоліту (20 тис. років тому), про це свідчать археологічні знахідки з мисливських стоянок. У подальшому наш край населяли землероби та скотарі. Останні залишили сліди свого перебування у багатьох степових курганах – це племена ямної та катакомбної культур доби бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), кіммерійці, скіфи, сармати. На узбережжі Бузького лиману майже тисячоліття існувало грецьке місто-держава Ольвія. Стародавні греки мали великі здобутки у розвитку торгівлі, ремесел, сільського господарства, культури.
Під час існування держави Київська Русь (ІХ-ХІ ст.) невеличке поселення було на острові Березань.
У ХІІ-ХІV ст. північнопричорноморські землі зайняли кочовики - печеніги, половці, золотоординці.1
У кінці ХІV ст. князі Великого князівства литовського прагнули розширити свої володіння від берегів Балтики до Чорного моря. Серед заснованих ними поселень слід зазначити невелику фортецю Дашів, пізніше населений пункт, яка належала Кримському ханству, а потім Турції під назвою Ачі-Кале (Очаків). Фортеця була об’єктом сутичок турків із запорізькими козаками. У другій половині ХVІІІ ст. у межах сучасної Миколаївської області були частина Інгульської, Прогноївська та Бугогардівська паланки війська запорозького. 
За результатами російсько-турецьких війн кінця ХVІІІ ст. та укладеними Кючук-Кайнарджийським (1774 рік) та Ясським (1791 рік) мирними договорами землі між Дніпром та Південним Бугом були приєднані до Російської імперії, на них поширювалася єдина адміністративна система управління. 
Після низки значних територіальних змін 08 жовтня 1802 року Новоросійська губернія розділилася на Катеринославську, Таврійську та Миколаївську (з 1803 року - Херсонську).
20 березня 1805 року було створено Миколаївське та Севастопольське військове губернаторство (з 1900 року - градоначальство), до складу якого входили міста Миколаїв, Севастополь, адміралтейські поселення: Богоявленськ, Воскресенськ, Калинівка, Покровське, Березнегувате, Висунськ (два останніх з 1820 року).

Сформоване у 1803 році Бузьке козацьке військо несло прикордону службу та розміщувалося у заснованих ними населених пунктах: Федорівка (Нова Одеса), Соколи (Вознесенськ), Кашперівка, Матвіївка.

Протекціоністська політика уряду сприяла активному колонізаційному руху. Землеробські колонії засновували болгари, німці, євреї. До нашого краю приїздили молдовани, серби, поляки та представники інших народів. 

Наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. до нашого регіону організовано переселяються державні та поміщицькі селяни. Активно формуються багаточисельні господарства крупних землевласників (Скаржинські, Кир'якови, Бутовичі). 
Під час заселення та господарського освоєння території краю збільшувалася кількість населених пунктів та були засновані нові міста.22 вересня 1937 р. - утворення Миколаївської області
У 1788 році на річці Інгул почалося будівництво верфі та м.Миколаєва, який з перших років свого існування став великим центром військового суднобудування. Поряд з суднобудівною верф'ю виникали чисельні підприємства: вітрильні, канатові, суконні, шкіряні, цегельні та інші.
Після скасування кріпацтва (1861 року), прискореними темпами почала розвиватися промисловість. Цьому сприяло будівництво залізниць: Балта-Ольвіополь (1867 рік), Ольвіополь – Єлисаветград (1868 рік). У 1873 році акціонерне товариство Харківсько-Миколаївської залізниці добудувало залізничну ділянку від станції Знам'янка до Миколаєва.
Промисловість краю в цілому спеціалізувалася на машинобудівництві, обробітці металів. Створюються великі акціонерні товариства: «Анонімне товариство кораблебудівних верфей, майстерень та плавилень», «Товариство механічного виробництва в Південній Росії», «Південно-руське товариство плавучих елеваторів» тощо.

Суднобудування - основна спеціалізація Миколаївської губернії на початку XIX ст.Успішно працювали чавунно-ливарні заводи: у Миколаєві (братів Донських, Матвіївих, Уманського), Ольвіополі та Голті (Гейне, Фаатса), Вознесенську (Шпехт); цегельно-черепичне виробництво (Вознесенськ, Очаків, Варварівка); добування граніту (Привільне); солі (Тузли). З відкриттям 1862 року в Миколаєві комерційного порту та будівництвом 1893 року елеватора виросла роль краю у зовнішній торгівлі імперії. 
Драматичні події пережила Миколаївщина у роки революційної смути й громадянської війни. З калейдоскопічною швидкістю змінювалася влада різноманітної ідеологічної спрямованості. Але усі без виключення проводили політику терору, нетерпимості до інакомислення, знищення матеріальних цінностей. Протягом майже трьох років "красный" терор змінювався "белым" терором, результатом яких на початку 1920-х років на півдні України розпочався голод.
У жовтні 1922 року Миколаївська та Одеська губернії були з’єднані в одну з центром в Одесі. У березні 1923 року в ній створено шість округів, серед них Миколаївський, який у 1925 році став самостійною адміністративною одиницею.

У кінці 1920-х років почав втілюватися в життя антиукраїнський курс індустріалізації та колективізації сільського господарства. Посиленими темпами відроджувалося суднобудування, у першу чергу - військове.

Для промислових центрів потрібні були безкоштовні робочі руки та дешевий хліб. Колективізація повернулася трагедією голодомору, який охопив усі райони області та й сам обласний центр. За невиконання плану з хлібозаготівлі до "Чорних дошок" заносили цілі села, наприклад - село Пески Баштанського району. Культурна революція на той час завершувалася, кінець-кінцем вона переросла у справжню антирелігійну війну.
За таких умов у 1937 році було створено окрему Миколаївську область. Цей рік відзначився піком репресій проти населення.
У червні 1941 року нацистська Німеччина напала на колишнього союзника – сталінський СРСР. Миколаївська область була окупована супротивником у серпні місяці й територіально поділена між Німеччиною та Румунією. Майже на три роки над Миколаївщиною спустилася ніч окупації.
У березні 1944 року Миколаївщину було звільнено радянськими військами 2-го та 3-го Українських фронтів. Головна операція щодо звільнення області – Березнегувато-Снігурівська. Кожний миколаївець знає про подвиг 68 десантників – Ольшанців, які допомогли основним силам армії звільнити обласний центр 28 березня 1944 року.Німецько-румунські загарбники у період окупації знищили 105 тисяч мирних жителів області. Величезних втрат було завдано народному господарству. Одразу ж після звільнення краю почалася робота з відновлення господарства краю.
Вже 21 квітня 1944 року Державний комітет оборони СРСР прийняв рішення "Про першочергові заходи з відновлення роботи Миколаївських суднобудівних заводів".
Трудовий ентузіазм населення та жорстка дисципліна дали свій ефект: вже 1946 року в області діяло 40 підприємств союзного та республіканського значення, а також 97 – місцевої промисловості. Наступного року розгорнулося будівництво суднобудівного заводу "Океан". Його було введено в дію у 1952 році. Першим судном, збудованим на заводі, була несамохідна сухогрузна баржа місткістю всього 561 тонна та довжиною 43 метри. Такі баржі добре себе зарекомендували і будувалися великою серією протягом 10 років. У подальшому завод будував океанські та морські судна різних класів, які не поступалися кращим світовим зразкам. Деякі судна будувалися для зовнішнього ринку (НДР, Гана, Греція).
Вперше в країні на заводі ім. 61-го комунара у суднобудуванні впроваджувалася обчислювальна техніка і машини з програмним управлінням. На заводі "Дормашина" почали виготовляти комплекси нових складних шляхових машин, що користувалися великим попитом не лише серед будівельних організацій України, а й за кордоном.
У повоєнні роки та наступний період в області збудовані такі велетні індустрії, як Південно-турбінний завод "Зоря", Миколаївський глиноземний завод (1980 рік), Южно-Українська АЕС (1982 рік), Дніпро-Бузький морський порт, трансформаторний, конденсаторний заводи, завод підйомно-транспортного устаткування, комбінат силікатних виробів, Миколаївський домобудівний комбінат, завод дощувальних машин "Фрегат" у Первомайську тощо. Будувалися також і підприємства легкої та харчової промисловості: у Миколаєві – трикотажне об'єднання, взуттєва і швейна фабрики, молокозаводи, пивзавод "Янтар"; у Первомайську – молочноконсервний комбінат, м’ясокомбінат, меблева фабрика; Вознесенський шкірзавод та інші підприємства.Миколаївщина ніколи не була суто індустріальним краєм. З 1978 року був створений єдиний в Україні музей суднобудування та флоту. Групі учасників створення музею присуджено Державну премію України ім.Т.Г.Шевченка. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гмирьова – найкрупніше державне сховище творів друку на півдні України. Тут зберігається близько 1 млн. книг, серед яких більше 40 тисяч раритетних видань. Миколаївські театри є академічними закладами.
Багато мешканців Миколаївщини зробили колосальний внесок у розвиток вітчизняної культури, науки та освіти. Серед них: науковці-суднобудівники Бузник В.М. і Єгоров Є.П.; письменник-гуморист Глазовий П.П.; лауреати Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка: Озерний М.І., Фоміних С.Ф., Хлопинська Л.Д., Сизоненко О.О., Вінграновський М.С., Вишеславський Л.М., КреміньД.Д.; народні художники Антонюк А.Д., Заслужений діяч мистецтв - Берсон М.С.; народні артисти УРСР (України) Домінчен К.Я., Кравченко О.І., Куманченко П.В. та інші.
Сьогодні Миколаївська область – це високо розвинутий індустріальний регіон держави, який визначається потужною багатогалузевою промисловістю, що має важливе значення в структурі народногосподарського комплексу України. 
Наполегливою працею жителів області зведено ряд великих підприємств народного господарства, серед яких Південно-Українська АЕС, ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", ДП "Науково-виробничий комплекс газотурбобування "Зоря"-"Машпроект", "Первомайськдизельмаш", завод "Фрегат" та інші.
Миколаїв є центром машинобудування, суднобудування, кольорової металургії, харчової та легкої промисловості області.
Чільне місце належить сільському господарству. В області щороку в середньому виробляється понад 2 млн. тонн зернових, понад 200 тисяч тонн соняшнику, близько 800 тисяч тонн цукрових буряків, понад 250 тисяч тонн овочів. Сільськогосподарські угіддя займають понад 2 млн. гектарів. Успішно працюють ПОСП "Золота нива" Новобузького району, ДП "Племрепродуктор "Степове" Миколаївського району, ВАТ "Коблеве" Березанського району, ВАТ "Радсад" Миколаївського району, АТ "Благодатптахопром" Арбузинського району, СВК "АФ "Мигсервісавто" Новоодеського району. Одне з провідних місць займає розвинута харчосмакова галузь.
Гордість регіону – підприємства "Фрост", ЗАТ "Лакталіс-Україна", ТОВ "Сандора", ВАТ "Коблеве", "Зелений Гай".
Обласний центр – один з найпотужніших портів України. Вагомим є внесок області у розвиток національної науки і культури. На Миколаївщині працюють два державних і понад 100 громадських музеїв.