ВШАНОВАНО ПАМ'ЯТЬ МИКОЛИ АРКАСА

У велике свято - Різдво Христове члени Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України та Миколаївського міського осередку "Просвіта" ім. Миколи Аркаса зібрались разом біля барильєфу  Миколи Аркаса аби вшанувати пам’ять великого земляка.

 Організаторка акції Віра Марущак зазначила, що метою проведення заходу є вшанування вшануванняи пам’яті Миколи Аркаса аби якомога більше людей дізнались про нього.

“У нашому місті не так багато знають про цю особистість. В Україні лише один навчальний заклад носить ім’я Миколи Аркаса. Ці діти, які будуть звідти випускатися, будуть жити з цим ім’ям. Але чи знають про Миколу Миколайовича Аркаса у наших містах: Новій Одесі, Очакові, Первомайську? Чи знають про цю людину? І саме тому ми намагаємося продовжувати його справу і знайомити із ім’ям Миколи Аркаса людей із різних куточків нашої Батьківщини”, - каже Віра Марущак. Учасники по черзі виголошували промови, запалювали свічки та клали квіти до меморіалу.

Представниця міського осередку “Проcвіта” імені Миколи Аркаса Інна Береза розповіла: «Історією України-Русі” Миколи Аркаса зачитувалася вся Україна впродовж століття. ЇЇ знали на Західній Україні, але не знали у нас. Тож, оцей вклад в популярну історичну науку — це один із тих внесків, який став незабутнім для культури України”.

Про нього істориками та літераторами за понад сто років написано чимало. Але тут хочеться навести текст, підписаний криптонімом "Б.Л.".

 Поміщений цей популярний варіант життєпису Миколи Миколайовича у четвертому виданні "Історії України", яке побачило світ у видавництві "Полтава", що працювало в столиці Аргентини Буенос-Айресі в травні 1947 року.

 За посиланням https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/12/15/153415/

 …Микола Аркас родився 26 студня [грудня] 1852 р. в Миколаєві, в Херсонщині, в багатій аристократичній сім’ї. Батько його, також Микола, був морським офіцером і в 1871 році став головним командантом чорноморської фльоти й портів; мати походила зі стариннього козацького роду Богдановичів.

Коли Миколі Миколаєвичу було 9 літ, віддано його в школу Правознавства в Петербурзі, звідти перейшов він до ґімназії Стародубцева в Одесі, а скінчивши її (1872 р.) поступив до одеського університету на природознавчий факультет.

Підчас перебування в Петербурзі родина Аркасів весною виїздила звичайно до своїх маєтків у Херсонщині. Залізниць тоді не було і приходилося весь той довженний шлях переїздити кіньми. Їзда тривала мало що не цілий місяць. Кільки-ж всіляких пригод і кільки вражінь переживалося за цей час! Особливо, коли вїздилося в розкішну Україну, яким-же чаром тоді віяло на молодечу душу Миколи Миколаєвича.

Чудовий краєвид, поетичність українського народа, українські пісні, що їх дорогому синкові наспівувала любяча мати і ті казки та оповідання, котрі розказував старий камердинер Українець – всьо воно настроювало Миколу Миколаєвича на своєрідну українську нуту. А опісля, коли на зиму треба було вертати на північ, який-же сірий та холодний був для нього отсей Петербург! Як тужив тоді малий хлопчина ха своєю рідною, дорогою Україною!

Якже скучною була отся бона Англичанка і гувернер Німець, які навесні робилися всі отті великопанські порядки, котрими сковувано свободу молодого хлопця, як рвався він до зелених лугів, до цвитучих левад, до казок і пісень, до всього цього, чим плекала і голубила його душу поетична Україна! Хлопець тужив за нею, а в тузі, як відомо, росте і кріпиться любов.

Тому, коли батько перенісся до Миколаєва, і віддав сина до ґімназії в Одесі, він щиро припав до всього, що українське, як дитина припадає до рідної матері…