ВЕЧІР ПАМ`ЯТІ ЮРІЯ ОЛЕГОВИЧА СКИБИ У БІБЛІОТЕЦІ ІМ.М.КРОПИВНИЦЬКОГО

13 грудня у бібліотеці ім.Марка Кропивницького зустрілись працівники засобів масової інформації, місцеві театрали і художники, колектив Миколаївської обласної державної телерадіокомпанії. Друзі і колеги згадували близьку для кожного присутнього людину – Юрія Олеговича Скибу. Цього дня йому виповнилося б 70 років.

         Серед миколаївських телевізійників Юрій Скиба вирізнявся особливо-фантастичним інтелектом і майстерністю. Репортажі майстра телевізійної журналістики Юрія Скиби відзначали на самому високому державному рівні. Він постійно перебував у творчому пошуку, на ходу імпровізував. Водночас, обережно ставився до кожного слова і цьому навчав нас – молодих, іще недосвідчених репортерів – інформаційників. Не одне покоління студійців пишалося, пишається і завжди пишатиметься особистим знайомством із Юрієм Олеговичем. І хоча він не був викладачем у прямому розумінні цього слова, він навчив тонкощам професії багатьох.

         Невід’ємною часткою життя Юрія Олеговича була поезія. Він і сам писав. Блискучі, проникливі і миттєві чотиривірші свого друга і колеги цього вечора читав заслужений журналіст України Олександр Топчій.

         Сьогодні я пригадую те, чим мене особисто вразив Юрій Олегович, коли я тільки переступив поріг нашої студії. Він володів феноменальною пам’яттю. На подвір’ї, в апаратно-студійному блоці, в редакції він нам декламував вірші. І це у нього виходило настільки майстерно, що як мені здавалося, йому могли б позаздрити навіть актори. Поезія лягала в основу фільмів, у створенні яких Юрій Скиба брав безпосередню участь. Час бере своє. Телевізійні плівки не зберігаються. Але дещо вдалося оцифрувати. Цього вечора гості пам’ятного заходу переглянули уривок зі стрічки " От жажды умираю над ручьем" – автор Еміль Январьов, цикл " Поле зору". Звичайно під час перегляду сльози застеляли очі. Сумно й гірко дивитися фільми, в яких твій вчитель, наставник - живий, бадьорий та енергійний. Така вже історія….

         Талановитий автор і режисер Юрій Скиба мав відмінний смак. Тонко відчував перспективність того чи іншого проекту або передачі, чи матиме програма свого глядача. Режисер Віктор Завізіон пригадав, як вони разом з Юрієм Скибою працювали над створенням фільму "Боже поле Андрія Антонюка". Тим часом у моїй свідомості теж спливали уривками спогади. Два справжніх велетні миколаївського телебачення влаштовували цілісінькі баталії, "мозкові штурми", обговорення і дебати, сперечалися і знаходили спільні точки дотику. А ми боялися навіть заходити туди. Від дверей сипали громовиці.

         Це було під час роботи. А взагалі Юрій Олегович Скиба був людиною широкої душі. Він швидко знаходив спільну мову і дружив з усіма: спортсменами, керівниками сільгосппідприємств, творчою інтелігенцією, робочими, вчителями і вихователями. Він скрізь був "своїм".

         " Если можешь не писать – не пиши", " Не отказывай себе в чувствах, которые идут от души", "Нельзя отказывать коллегам",- ці слова належать Юрію Скибі. Принаймі ми - молоді репортери, підростаюча зміна миколаївського телебачення для себе їх відкривали у його виконанні. Заслужений журналіст України, автор і ведуча пам’ятного вечора Інга Хоржевська поділилася спогадами про зйомки кліпу на пісню композитора Євгена Долгова. Тоді вкрай потрібні були люди. І Юрій Олегович з легкістю погодився допомогти друзям.

         Як це не дивно, але факт. Протягом всієї професійної діяльності Юрій Скиба не був відзначений офіційними званнями, навіть не мав громадського визнання у вигляді "Городянина року". Втім, за життя він мав набагато більше. Я переконаний, що найвища оцінка роботи журналіста – телевізійника, коли тебе взнають на вулицях, навіть коли ти відійшов від телевізійної творчості. Саме так сталося і з Юрієм Олеговичем. Певний проміжок часу він працював представником Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення. А люди продовжували взнавати на вулицях, підходити і розпитувати про зйомки програм і фільмів.

         Пам’ять про нашого вчителя, майстра і генія, велетня миколаївського телебачення жива й досі. І красномовне тому свідчення наша зустріч у бібліотеці ім. Марка Кропивницького.